Автор даної роботи
студент 326 групи
факультету іноземної філології
МНУ ім. В.О. Сухомлинськго
Дем'яненко Владислав
Антропоцентризм як уявлення про те, що людина є центр і
вища мета світобудови, завойовує все більш міцні позиції як провідного принципу
в різних галузях наукових досліджень. Стосовно філології ця тенденція
виражається в зверненні інтересів сучасних дослідників до живої розмовної мови,
до дискурсу в його щоденному,побутовому виразі. Експресивність, образність,
жвавість, рухливість складу, деяка соціальна кодування - всі ці якості
розмовного шару сучасної лексики привертали і привертають багато вчених, серед яких
необхідно назвати імена Г. Еман, В.Д. Девкін,
Б.А. Ларіна, Т.Г. Нікітіної, Г.В. Бикової та інших.
В даний час не можна сказати, що питання виділення, класифікації,дослідження і «регулювання»
споживання в дискурсі зниженої лексики відноситься тільки до лінгвістичної
проблематики. Цією проблемою займаються такі науки, як психологія, соціологія,
педагогіка, група юридичних наук, а також, як показав досвід останніх років,
цим питанням займаються навіть парламентів різних країн.
Соціальні зміни, пов'язані зі змінами в структурі
суспільства,призвели до певного розхитування традиційних літературних норм. Це
знаходить відображення не тільки в збільшенні кількості мовних помилок, а й у
суттєвій зміні словникового складу мови. У науковій літературі досить часто
наводять слова Б.А. Ларіна (пов'язані з 1928 році, коли лінгвісти спостерігали
подібну до сьогоднішньої за інтенсивністю прояву мовну картину) про те, що
історична еволюція будь-якого літературного виду мови може бути представлена як
ряд послідовних «знижень», варварізацій, але краще сказати - як ряд
«концентричного розгортання».
На тлі зростаючого негативізму в суспільстві, прагнення
до звільнення від звичних норм розвивається і зміцнюється тенденція до
відчуження від «Формалізованого» суспільства і його установок, у тому числі й
мовних,лексичних, формується соціалізована антагоністична свідомість -бути не
як всі, що знаходить своє відображення перш за все в мові найбільш
сприйнятливою до нових віянь культури соціальної групи - в мові молоді, що є
об'єктом даного дослідження.
Однією з особливостей молодіжного сленгу є широке
використання зниженої лексики, якій і присвячена ця робота.
Без знання розмовно-забарвленої лексики, на думку В. Д.
Девкіна, при вивченні іноземної мови обійтися неможливо. Ця лексика становить
достатньо вагому, абсолютно невід'ємну частину лексикону [Девкін 1994: 5].
Знайомство з розмовною лексикою потрібно, щоб розуміти повсякденну мову,щоб
опанувати важливу частину лінгвокраїнознавства, щоб вміти розшифрувати
підтекст, гостроту, асоціативний план висловлювань.
Мета даного дослідження - виявлення функціонального
навантаження і джерел поповнення зниженою лексикою німецької мови в молодіжному
сленгу.
Для досягнення поставленої нами мети необхідно вирішити
ряд завдань:
· розглянути деякі
теоретичні положення, що стосуються визначення таких понять, як «знижена
лексика», «сленг»,«жаргон» в різних дефініціях, серед яких немає єдності;
· внести свій внесок
у вирішення проблеми лексикографічного відображення зниженої лексики;
· виявити найбільш
характерні риси мови молоді;
· виявити
функціональне навантаження знижених лексичних одиниць;
· в мові молоді, спираючись
на контекст;
· виявити основні
джерела поповнення регістра зниженої лексики.
РОЗДІЛ 1. СТИЛЬОВА РОЗМОВНА НОРМА ТА
РОЗМОВНА ЛЕКСИКА
У мовознавстві давно утвердився термін «розмовна
лексика». Здебільшого його використовують для позначення групи слів, що входять
до складу літературної мови, не порушуючи
її норм. Саме ж поняття норми передбачає як співвідношення «правильне —
неправильне», властиве літературній мові, так і стилістичну диференціацію
одиниць мови, закріплених чи то за усною/писемною формою спілкування, чи то за
певним функціональним стилем мови, чи то за конкретною стилістичною ситуацією.
Стильова розмовна норма — ознака розмовного стилю
спілкування. Залежно від того, яким рівнем мовно-літературного стандарту
оволодів мовець, його розмовно-побутова мовна практика матиме відповідне
співвідношення ненормативних/ нормативних елементів, засобів вираження думки та
емоцій, передавання ситуативної
експресії. Тобто вона буде проявом усної літературної мови чи репрезентантом
мови з периферійними перехідними елементами, з тяжінням до
конотованоїнароднорозмовної мови з говірковими, діалектними, інтердіалектними,
просторічними фонетичними, лексичними, граматичними елементами, особливостями
наголошування, вимови, ритмомелодики, а можливо, із соціально-жаргонними
нашаруваннями.
Найбільш виразною ознакою стильової розмовної норми є
наявність лексики розмовного стилю. В енциклопедії «Українська мова» читаємо:
«Розмовна лексика» — це «слова, що протиставлені стилістично нейтральній та
книжній лексиці літературної мови своїм емоційно-експресивним забарвленням і
функціонально-стильовим навантаженням». Отже, в контексті літературної мови та
її норм розмовна лексика — це: 1) стилістичний засіб емоційної та смислової
виразності того чи того художнього, публіцистичного, науково-популярного
контексту; розмовні стилеми; 2) кодифікаційний функціонально-стильовий параметр
лексики; 3) нейтральний розмовно-побутовий словник, що в художньому стилі
зазнає актуалізації й асоціативно-образної трансформації. Загалом проекція
розмовної лексики на літературну писемну мову помітно впливає на диференціацію
її складу, з якого, на перший погляд, «відсікається» стилістично нейтральний
шар слів-побутовизмів, етнографізмів, професійних жаргонізмів, органічних у
структурі розмовного стилю літературної мови.
Поняття «розмовна лексика» вужче, ніж поняття «лексика
розмовної мови», оскільки останнє може покривати шари діалектних слів,
просторіччя, сленгу, жаргону, суржику, усіх макротериторіальних варіантів народно-розмовної
практики, зокрема й форм, неправильних «з погляду фонетичної, словотвірної,
граматичної будови на зразок «корєш», «холера»,
«паняй»» (С. Я. Єрмоленко. Нариси з української словесності. — К., 1998.
— С. 321), засвідчених художньою мовою, в якій стилізована розмовна норма
ширша, ніж «літературна норма» стандартизованої мови.
Отже, термінологічний відповідник «розмовна лексика» —
криве дзеркало й розмовного стилю літературної мови, оскільки відображає лише
частку його лексичного складу, який в українській стилістиці вивчають на
матеріалі розмовно-побутової мови, виробничо-службових жанрів усної мови,
писемних текстів художнього та публіцистичного стилів.
Які групи слів зараховують до розмовної лексики?
Наприклад, мовознавець Л. А. Коробчинська виділяла три підгрупи у структурі
розмовної лексики: «1) власне розмовна
лексика, 2) так зване просторіччя, 3) грубе просторіччя, або вульгаризми. У
розмовній мові побутує також лексика, вживання якої обмежене територіально
(діалектизми) або соціально (жаргонізми та арготизми)».
Здебільшого ж як першоелемент розмовної лексики
визначають емоційно-оцінну, експресивну
лексику: а) слова, які у своєму лексичному значенні мають позитивне чи
негативне емоційне забарвлення (чудесний, любий, мерзенний, огида, брехати); б)
лексика з формальними граматичними показниками емоційності (мацюпусінький,
злодюга, дідище); в) слова, що виражають емоції жарту, пестливості, зневаги,
презирства, іронії, вульгарності, лайливості (псюха, негідник), фамільярності (братва, здоровило,
шеф), з відповідними ремарками у словниках; г) слова з вольовою конотацією.
Емоційність мовця, як відомо, має ситуативні, соціальні та психічні передумови,
а залежно від функціонально-стильових умов емоційність може мати ознаки
розмовності, поетичності, публіцистичності.
З-поміж вербальних виразників людських емоцій називають:
вигуки (ага, ого, овва, ух), назви психічних, внутрішніх станів, емоцій
(переживати, ненавидіти, нудьга, радість, захоплення,зневага),
назви-характеристики людей (писака, вертихвістка, бабій, реп’ях), дій людини
(говорити — брехати, верзти, спати — дрихнути, казати — теревенити, базікати,
лепетати), частин тіла (баньки, щічки, рило, пика, ротяка), матеріальних
об’єктів (вазочка, рученька, городище), а також будь-які поняття з негативним
та позитивним оцінним компонентом семантики. Нейтральні лексичні одиниці, як
правило, мають розмовні варіанти. А. А. Бурячок з-поміж оцінних слів усної
розмовної мови називає підсилювальні й спонукальні частки, модальні слова.
Емоційність того чи того слова може бути компонентом його
внутрішньої форми і не мати зовнішніх структурних ознак, а може досягатися за
допомогою певних словотворчих ресурсів, набувати так званої емоційної
розмовності у структурі певних сполучень слів (Почала робити рекультивацію
обличчя [підправляти пудрою] (Є. Дудар); Заскакує ота музична бацила в босу
голову [лиса голова] (Є. Дудар)). Принагідно варто нагадати позицію М. М.
Пилинського, який пропонував розрізняти розмовність «лексичну» та «словотворчу»
і припускав, що у зв’язку з двоїстістю основи поняття «розмовна лексика» можна,
очевидно, говорити про емоційно-експресивні й функціонально-стильові розмовні
елементи.
Розмовна лексика — це й характерні для усно-розмовної
практики складні іменники з дієслівним компонентом у формі наказового способу
та дієслівним коренем у ролі другого компонента (вернидуб, душогуб); субстантивовані іменники (старий,
братова, диспетчерська); іменники жіночого роду із суфіксом -к-, -н-, -еч-,
-анин-, -ш-, -их- (професорка, тяганина, головиха, директорша); власні назви
людей, що є варіантами офіційних власних назв (Маруська, Настуня, Петрусь, Мишко),
та ін.
У певних стилістичних умовах розмовності набуває й книжна
або ж стилістично нейтральна лексика, вжита у переносному значенні: Він зібрав нас на званий обід чи на прес-конференцію? — шепнув професор Кадило
академікові Валуйченку(Є. Дудар);
Гласність дала результати. Показували по телевізору якусь маніфестаційкуз
Москви (Є. Дудар).
Розмовна лексика, як вже зазначено, — кодифікаційний функціонально-стильовий параметр одиниць літературної мови.
Проблеми лексикографічної характеристики постійно
супроводжують процес фіксації розмовної лексики, вироблення чітких принципів її
ремаркування. При цьому дослідники застерігають, що вагання у лексикографічній
практиці щодо визначення «розмовності» того чи того слова пояснюється
мінливістю лексичної норми, недостатністю обстеженого матеріалу, схилянням
перед авторитетними джерелами і недостатньою гнучкістю, певним схематизмом
системи стилістичних ремарок.
Із 30-40-х років XX ст. триває систематизація й
упорядкування стилістичних позначень слів, які мають враховувати усну та
писемну форми мови, функціональні сфери (принаймні п’ять основних стилів) та
експресивні оцінки. Наприклад, слова усної сфери маркуються як розм., просторіч., фам.,дит., вульг., арго,
шкільн., діал. Розмовним є слововживання зі зниженим, іронічно-жартівливим,
лайливим, фамільярним, пестливим забарвленням, що у словнику може набувати
додаткової кваліфікації слова, як-от: розм. несхв., розм. рідко, розм. жарт.,
розм. зневажл. тощо.
Для лексикографів розм.
— це ремарка біля літературного слова, уживаного переважно в усній мові та в
мові персонажів художньої літератури, у побутовому повсякденному спілкуванні.
Зокрема, у концепції О. О. Тараненка «Новий словник української мови» (1996 р.)
уточнюється, що цією ремаркою позначають мовні одиниці з вираженою
невимушеністю, «неофіційністю» (алкаш, баламут, дурниці), слова з
емоційно-експресивними суфіксами (базікало, петеушник), суфіксальні утворення
назв осіб жіночої статі за родом занять (вахтерка, інженерка, але не лікарка, ковалиха, учителька), відвигукові
дієслова (ойкати), іменники, що є стягненими утвореннями на зразок анонімка,
кіношка, кулінарка, маршрутка, мультики, тютюнка, читалка, іменники зі
збільшувальними, збільшувально-оцінними суфіксами (ножище, вовцюган), із
зменшувальними чи зменшувально-оцінними суфіксами (братик,дідок, але не гірка,
столик).
Лексикографи, вносячи такі слова до загальномовного
словника, враховують їх уживання в літературі, частотність, обізнаність
широкого загалу з ними, зв’язок із реальним функціонуванням у певних ситуаціях,
наявність нейтрального варіанта. Нормативні, здебільшого нейтральні в
повсякденному вживанні, вони підлягають і лексикографічній нормалізації з
документуванням із літературних джерел, а тому «потребують» стилістичної
ремарки, що вказує на їхній зв’язок із субмовою, ареальним вживанням, на
виразну оцінність, через що шар розмовної лексики в літературній мові постає як
доволі строкатий та неоднорідний, а її функціонально-стильова й
семантико-стилістична параметризація має кілька ступеневий характер.
Відтак синонімічними, але не тотожними до ремарки розм.
із цього погляду є діал., прост. (простор.), жарг. Група розмовної лексики
сучасної української літературної мови доволі активна, бо саме в орієнтованих
на усність комунікативних ситуаціях вона природна й перебуває у стані стильової
дифузії з іншими компонентами, де, власне, й виявляє свою розмовність. Система
стилістичних позначок, як зауважує Л. В. Струганець, засвідчує лише «складний і
суперечливий характер стилістичного забарвлення номінативних одиниць, що не
підпорядковується якомусь одному принципу». Дослідниця простежила, як від
словника до словника змінюється стилістичний ореол слова, зокрема:
нейтралізація розмовного значення, архаїзація семантики з явищем
«орозмовлення», стилістична переінтеграція зі спеціальних сфер слововживання у
розмовну, семантичне розщеплення слова з утворенням розмовного похідного, зміна
конотацій слова, коли ремарка розм.засвідчує
мінусову оцінку.
Розмовна
лексика —
це нейтральний розмовно-побутовий словник, який у художньому стилі зазнає
актуалізації й асоціативно-образної трансформації. Особливий статус побутової
лексики (загальновживаних слів, що називають предмети і явища в побуті всіх
груп населення) визначає те, що вона не маркується у словниках так, як
зазначалося вище, однак при цьому становить основу елементарного словника
людини в її повсякденному невимушеному, неофіційному спілкуванні, зокрема в
тому, який номінують поняттям «розмовний стиль літературної мови». Це чи не
найбільша група слів нейтральних в емоційно-експресивному плані, які
відображають загальний уклад повсякдення, звичаї, властиві народові. Йдеться
про назви частин тіла людини — соматична лексика (рука, нога,
обличчя), назви функцій (сідати,
стояти, згинатися), назви спорідненості (мати, батько, брат, сестра,
дід, баба), одягу (спідниця, штани, пальто) та процесів одягання (одягати,
надівати, знімати, приміряти), продуктів харчування (хліб, молоко, крупа,
пшоно, картопля), страв (каша, олів’є,
холодець), напоїв (ситро, кола, горілка, квас), меблів (диван, канапа,
стілець, торшер), назв частин житлових та нежитлових приміщень (їдальня,
спальня, сіни), споруд (стайня, хлів), сільського реманенту (лопата, граблі,
культиватор, сапка), рухів (іти, бігти, діставати, колоти, дробити),
транспортних засобів (сани, віз, фіра), тематичні групи лексики «турбота про
тіло», «стосунки між людьми», «емоції, оцінки, почуття, волевиявлення», «розум
— пам’ять», «характер людини», «моральність», «віра і релігія», «мистецтво і
звичаї».
Актуалізація побутової лексики в «нерозмовному» контексті
спричинюється ти, що предметні побутовизми набувають статусу лінгвокультурем.
Наприклад, слово макогін здобуває
етнонаціональну іронічну конотацію в обрядодіях, словесно-ситуативних
стереотипах, в ужитково-побутових ситуаціях із погрожуванням комусь чимось: (До Хіврі сікався, за макогін хапався, І не
на жарт-таки, сердега, розгулявся (П. Гулак-Артемовський)). Порівняймо
іронічне вживання лінгвокультуремимакогін
у гумористичній мові Євгена Дударя, де вона функціонує як вторинна номінація
жезла працівника ДАІ — засіб регулювання руху, символ влади щодо водія: «Відчиняю дверцята. Сиджу. Чекаю. Він мені
нахабно «макогоном» показує, мовляв, проїжджай.»
Поняття «розмовна лексика» за третім
функціонально-стильовим параметром охоплює такі компоненти елементарного
розмовного словника, як займенники, прийменники, сполучники, що виражають
особові, просторові, логічні відношення у повсякденній мовній діяльності
спільноти, беруть участь у поясненні складного через просте, зокрема виступають
компонентами словникових дефініцій, а також слова так званої дитячої або
шкільної мови.
Отже, для характеристики номінацій, за якими
диференціюється розмовний стиль на тлі інших функціонально-стильових
різновидів, використовують досить складний, неоднозначний термін «розмовна
лексика», суть якого виявляють, на нашу думку, наведені параметри диференціації
таких одиниць мови.
РОЗДІЛ 2. Розмовна лексика Німеччини
У сучасному мовознавстві прийнято розрізняти три основні
лексико-стилістичні розряди: книжкова лексика (наукова,
офіційно-ділова,газетно-публіцистична, поетична), стилістично нейтральна (міжстильова)
лексика і розмовна (власне розмовна і просторічні)лексика [Попов, Валькова та ін.
1978: 99]. В.Д. Девкін також виділяє триосновних лексико-стилістичних регістра:
високий, середній і низький, івважає, що ідея регістрів (стилів) в їх
ізофункціональності, в спільностіосновного виражається ними змісту і в
обов'язковості синонімії в широкомусенсі слова. На його думку, регістрове
забарвлення для значної кількості слів не привносить додаткових змістовних
характеристик.
Реєстрова характеристика може бути або однією
розпізнавальною властивістю або жодною з декількох, що діють складно і сукупно
[Девкін 1994: 13].
Кожен лексико-стилістичний регістр обслуговує свою
комунікативнусферу, для якої характерні (або ж притаманні лише їй)
деякіспецифічні поняття. Але якщо наукова термінологія більшою своєю
частиноюунікальна і не має паралелей з загальновживаним словниковим запасом,
торозмовна лексика має в ньому свої паралелі, які однак не зводятьсялише до
дублювання літературної лексики.
Розуміючи під стилістичним забарвленням
«відстороненеставлення до об'єкта номінації через слово », В.Д. Девкін вважає,
що вонає розривом з буквалізмом, з наївно простим індиферентнимсприйняттям все
як воно є, дистанцією, проявом небайдужого відношення [Девкін 1994: 13].
Особлива експресивність і яскравість
оціночного ввідношенні денотату, характерна для розмовної лексики, пояснюється
переважно усною комунікативною сферою її вживання, широкимтематичним діапазоном
розмовної мови. У неофіційній обстановці здобре знайомими людьми можна говорити
на будь-яку тему: про повсякденнідомашні справи, роботу, політику, друзів і
знайомих, хвороби близьких,нові фільми і т.д. Мовні уподобання мовця, його
схильність дожарту, гри зі словами, гіперболізації або ж заниження
деякиххарактеристик об'єкта обговорення найбільш яскраво виявляються в
ситуаціїневимушеного безпосереднього спілкування.
Неоднорідність лексичного складу розмовних текстів (в них
можназустріти перш за все слова, пов'язані з повсякденним життям, побутом, такзвані
побутовізму: Löffel'ложка', Kochtopf'каструля', Besen'віник';слова, що мають
яскраво виражений знижений відтінок: bleuen'мутузять',einbringen'гарувати/викладатися',
Flederwisch'живчик'; словастилістично нейтральні, що становлять основний
словниковий фондсучасної літературної мови: arbeiten'працювати', sicherholen'відпочивати',
jung'молодий', jetzt'зараз', nie'ніколи'; спеціальнутермінологічну лексику і
окремі жаргонні вкраплення) призводить довиникнення ряду труднощів при спробі
дати чітку дефініцію якпоняттю «розмовна/знижена лексика», так і поняття «розмовність»взагалі.
Існують наступні дефініції даних понять: «розмовна» - це традиційна, досить
умовна і збірна назва того, що протиставлено ідеально правильному, непогрішному
зразково-показовому культурному стандарту. Відступ від цього еталону може бути
різного ступеня - мінімальним (без порушення літературності), середньо зниженим,
помітним (фамільярний шар) ізначним (груба і вульгарна лексика) [Девкін 1994:
12].
Розмовна лексика розуміється як найближча до нейтральної
впротиставлення фамільярно, сильно зниженій - така інтерпретація,на думку В.Д.
Девкіна, є характерною для лексикографічноїпрактики.
Розмовно-забарвлена лексика відрізняється від нейтральної
своїмдещо зниженням (оцінного, етичного та естетичного порядку) ітиповістю для
неофіційного середовища спілкування [Девкін 1994: 12].
Розмовна лексика - це весь лексичний фонд повсякденної
мови[Руофф 1981: 36].
Н . І. Гез, який характеризує розмовний регістр,
відносить до нього як лексикунейтрального або загальновживане стилю, так і
слова з емоційно-експресивної забарвленням (пестливі, лайливі, іронічні,
жартівливі тощо) [Гез 1974: 74].
Розмовна лексика - це лексика, що вживається впобутовому
діалозі, властивому усному мовленню [Попов, Валькова та ін. 1978: 99].
Таким чином, серед усіх, виділених нами дефініцій
розмовноїлексики, при всьому їх різноманітті і широті тлумачення терміну, ми
можемовідзначити кілька загальних положень:
1) розмовна лексика протиставляється літературній мові;
2) між лексичним складом літературної і розмовної мови
існують явища перехідності та взаємопроникнення;
3 ) розмовна лексика функціонує в побуті, у стихії
вільного спілкування, поза офіційними нормами мови.
У реальній повсякденній мовній комунікації відображається
дробовадиференціація соціально-культурних груп населення, мікрогруп,
різногороду соціальних колективів. Відповідно спостерігається строката
мозаїкаманер, способів вираження думок, емоцій, тактик, стратегій
діалогів,побудови письмових та усних текстів, вживання слів. У всьому
цьомуокеані мови знаходять, у свою чергу, відображення специфічні, «свої» унікальні
норми мовної поведінки кожної з
соціально-культурних групнаселення і мікрогруп. Очевидно при цьому ці норми
часто різкорозходяться (в силу розбіжності із загальноприйнятими в даному
суспільстві нормамимовної поведінки) до норм літературної мови. Так, відомий
своєю «Оригінальністю» мовної поведінки та спілкування армійський побут,
табірно-тюремний побут, гендерні мікрогрупи (виключно чоловічих абовиняткові
жіночих) виробничих колективів і так далі.
У зв'язку з зазначеним соціокультурним розмаїттям повсякденноїмовної
комунікації важливо для досліджуваної проблеми звернути увагувзагалі на
характер процесів, що відбуваються в сучасному дискурсі. Широкаекспансія
зниженою мовної стихії, яка спостерігається на пострадянському просторі,
захопила й країни Західної Європи. Завдання жорсткоїдиференціації зниженої
лексики значно ускладнюється у зв'язку з посиленою розмитістю кордонів і складу
самої зниженої лексики в силунаступних причин:
1) нестійкості, відомої невизначеності, часто
негативно-оцінних конотацій таких одиниць у по суті нових для них контекстах
вживання, в інший (теж новій для них) функціональної сфері вживання (з усної
неформальної сфери жаргону, міського просторіччя та ін. вони переходять в
офіційну сферу масової комунікації або публічного виступу);
2) швидкого, різкого розширення ситуацій спілкування,
зміни характеру мовних ситуацій (від міжособистісної до масової комунікації, до
прямого переносу побутових ситуацій у сферу офіційності).
А також у зв'язку з процесами детабуізаціі-знеціненнялексики,
що спостерігається в останні роки у пресі, в електронних ЗМІ, насторінках
художньої літератури. Ці процеси зумовлені загостреннямполітичної боротьби,
посиленням еміграції здебільшого маргінального шарунаселення з країн Азії та
Близького Сходу в Західну Європу (зокрема,до Німеччини), посиленням обсягів
публікації еротичної продукції с(образотворчої і вербальної), ослабленням дії
вербальних фільтрів в Світовий Мережі.
Найбільш яскраве відображення дані тенденції знаходять у
комунікативному середовищі молоді, тобто в молодіжному сленгу. Прискорення
темпу життя (особливо зсередини 20-го століття) призводить до швидкого
зростання словникового запасу, аджекожному новому поняттю має відповідати як
мінімум одне слово.
Відповідно розширюється словник сленгу, оскільки саме
молодепокоління, ще не пов'язане літературною нормою і реакційним
впливомтрадиції, першим сприймає технічні та соціальні нововведення і дає
їмрозмовні найменування. Найчастіше шляхом переосмислення вже існуючихслів при
їх запозиченні з «сусідніх» лексико-стилістичних підрівніврозмовної мови.
Психологічні особливості перехідного віку граютьпри цьому важливу роль,
оскільки тут віддається перевага словами знайбільш яскравою експресивною
забарвленням. Не випадково ця робота ставитьсвоїм завданням вивчення процесів,
що проходять в дискурсі зниженої лексикинімецької мови, саме через призму молодіжного
сленгу як найактивнішого комунікативно-мовного середовища.
Таким чином, для нашого дослідження важливо розглянути
загальніхарактеристики молодіжної комунікації і виділити характерні
їїособливості. Але в першу чергу необхідно розмежувати поняття «сленг» і «Жаргон»,
які в сучасній лінгвістиці часто трактуються яксиноніми.
РОЗДІЛ 3. Поняття «сленг», «жаргон»
Своєю появою на світ жаргон зобов'язаний розвитку
цехового виробництвав середньовічній Європі, коли перед цеховим колективом, з
огляду на зростаючу конкуренцію, виникла проблема захисту тих чи інших
виробничих знань,технологій. Це призвело до виникнення особливого кодованого
мовимайстрів - арго. Слово «арго» походить від фр. "Argot" –
мовавизначених, замкнутих груп, яка створюється з метою мовноговідокремлення.
Це в основному спеціальна або своєрідно освоєназагальновживана лексика. В даний
час слово «арго» застаріло, ізамість нього використовується поняття «жаргон».
Будучи досить рухливими шарами розмовної мови, жаргон
і/абосленг включають в себе широко розповсюджену мікросистему, що маєемоційне
забарвлення, своєрідний вокабуляр. Сам термін «жаргон» прийшов донас з
французької мови, а «сленг» - з англійської.
У французькій лінгвістиці термін «жаргон» часто
тлумачиться якнеправильна, спотворена або штучно винайдена мова,
зрозумілийтільки членам конкретного угруповання.
Для англомовного мовознавства характерним є розмежування
понять
«Жаргон» і «сленг». В англомовній лінгвістиці прийнято
використовувати термін
«Сленг» для позначення не кодифікованої мови. В даний час
у словниках зустрічається як мінімум два основних тлумачення слова сленг. По-перше,
особлива мова підгруп або субкультур
суспільства, і, по-друге, лексика
широкого вжитку для неформального спілкування [PocketOxfordDictionary
March 1994].
У вітчизняній лінгвістиці тлумачення цих термінів ще більш
неоднозначне. Л.І. Антрушіна, І.В. Арнольд, С.А. КузнецоваНЕдиференціюють
жаргон і сленг як два різних явища в мові, тлумачачи їх якмова соціально та
професійно обумовленої групи, а також елементмови, який не збігається з нормою
літературної мови [Антрушіна 2002: 55-65; Кузнєцова 2000: 1208], тому що у
нього є в наявності всі типиконотацій: емоційна (у більшості випадків
іронічна,презирлива і відповідно оцінна), експресивна, оціночна та стилістична.
Таким чином сленг протиставляється літературній нормі
[Арнольд 2002: 162-163]. В.Н. Ярцева у своєму визначенні
сленгуназиває його сукупністю жаргонізмів, які вживаються в соціальнихгрупах
[Ярцева 1998: 151].
І.Р. Гальперин, навпаки, розмежовує ці поняття, вказуючи
на те,що жаргон має соціальну, а не місцеву приналежність, представляєсобою
кодову систему, якій відповідає певна словниковезначення. Сленгу ж, на відміну
від жаргону не потрібне трактування. Це несекретний код. Його з легкістю
розуміють ті люди, які говорять на даніймові-коді, але сприймають вживання цих
слів, як щось не зовсімбуденне або ж як «перекручення нормальної мови».
Жаргонізми можутьпереходити з однієї соціальної групи в іншу і з часом
навітьставати нормою літературної мови. Виділяючи спеціальні тазагальновживані
жаргони (належать до всіх соціальних груп), вінвідзначає, що жаргон у свою
чергу може стати сленгом, так як першепереходить з певного кола в
загальновживаний, а отжезмінює свою «таємничість і зашифрованість». Жаргонізми
відрізняються щетим, що мають своє суворе місце в соціумі, тому легко класифікуютьсяза
цією ознакою [Galperin 1992: 104-116].
Ми будемо дотримуватися думки І.Р. Гальперіна ірозмежовувати
поняття «жаргон» (мова-шифр соціально/професійно-обмежених груп) і «сленг» (мова
неформального спілкування різнихсоціальних/вікових груп). Молодіжна
комунікативнесередовищехарактеризується використанням всіх лексико-стилістичних
регістрів,тяжіючи при цьому до зниженої лексики, лише незначну частину
якоїскладає учнівський/студентський жаргон. Таким чином, розглядаючимолодіжний
сленг, ми маємо можливість простежити всі явища, характерні,як для самого
молодіжного комунікативного середовища, так і для усного комунікативного
середовища в цілому, виявити джерела поповнення регістра та функціональне
навантаження окремих стилістичних кластерів. Поза сумнівомважливим є розуміння
причин вживання сленгу як основної мовинеформального спілкування.
ВИСНОВКИ
Мова, літературна чи розмовна, відіграє найважливішу роль
у процесі комунікації. Сьогодення, історія та тенденції майбутнього мотивують
нас використовувати той чи інший мовний стиль. Здебільшого ми використовуємо,
намагаємось, балансування вживання цих стилів. Сфери впливу розмовної та
літературної мови досить часто є спорідненими, або, взагалі, що становить
складність, однорідними. Тому і питання доречності використання того чи іншого
стилю є більш ніж доречним. У цій роботі ми розглянули існуючі проблеми впливу
цих стилів один на одного. Так, зокрема, ми побачили, що тенденцією є
розповсюдження молодіжної лексики на
досить велике коло інтересів комунікації, що, у свою чергу призводить,
як зазначається у роботах науковців, до зниження рівня літературної мови. На
наш погляд, це питання є більш ніж гострим, зокрема, у нашій державі. Дана
робота виступає за збереження норми літературної мови, вважаючи це запорукою не
тільки збереження рівня грамотності населення, а й взагалі культурного рівня.
Хто, чи що б не мотивувала Вас використовувати той чи
інший стиль, ми вважаємо основою вирішення поставлених проблем саме власне
усвідомлення того, яке величезне значення становить мовний рівень особистості у
світовому комунікативному просторі. Тому, закликаємо зберігати усталений рівень
сучасної літературної німецької та української мов.
Матеріали взято з сайту/наукового посібника:
3. Світлана Бибик«Стильова
Розмовна Норма Та Розмовна Лексика»
4. Солодкий Максим «Знижена лексика в сучасній німецькій
мові; джерела поповнення та особливості функціонування в молодіжному сленгу»
Комментариев нет:
Отправить комментарий