Пароніми в українській і німецькій мові

Автор даної роботи

студентка 326 групи

фікультета іноземної філології

МНУ ім. В.О. Сухомлинського

Песоцька Поліна

Мова являє собою універсальний засіб спілкування і уся сукупність мовних елементів, увесь устрій мови пристосовані для цього. Системність, поліфункціональність, варіантність визнані фундаментальними якостями мови, якими і визначаються властивості слова як основної одиниці мови. Для лексичного складу як одного Із основних компонентів мови характерні всі її фундаментальні властивості. Лексичний склад постійно і безперервно розвивається, вдосконалюється, маючи своє минуле, сучасне і майбутнє, і цей розвиток є детермінуючим як загальними властивостями мови, так і якісною специфікою слова. Розвиток окремих слів як елементів лексичного складу, їх взаємовідношення і взаємодія з іншими словами, їх можливість утворювати нові слова, без сумніву ведуть до розвитку лексичного складу, до його розширення і збагачення. В лексичному складі мови, з одного боку, відображається все багатство і розмаїття предметів, явищ реальної дійсності і велика кількість лексичного матеріалу, а з іншого боку, всі семантичні процеси, які здійснюються в системі мови, зумовлені мовними законами, підпорядковуються певній мовній кваліфікації. Тому словниковий склад являє собою підпорядковану, ієрархічно структуровану систему з певними закономірностями своєї організації, функціонування і розвитку, що визначається фундаментальними властивостями мови. Всі процеси і закономірності, що здійснюються в лексичному складі, зумовлюються цими властивостями.

           Лексичний склад – складна багатоаспектна система, яка охоплює стабільні, сталі елементи, нові, що асимілюються, виявляючи ознаки постійного розвитку, руху і оновлення. В динаміці лексичного складу відображаються багаточисленні структурні, лексико-семантичні процеси, в результаті яких лексичний склад збагачується новими словами, що функціонують в системі мови автономно або паралельно з вже існуючими для певного поняття словами.

          Словниковий склад мови, особливо мови багатофункціональної, яка обслуговує науку, літературу, мистецтво, виробництво, є мовою преси, радіо, телебачення, надзвичайно багатий і різноманітний - він налічує сотні тисяч слів. Та навіть у такому океані слів мовці порівняно легко й швидко знаходять саме ті, що потрібні їм у даний момент. Поясненням цього можуть бути системні зв’язки лексики, які значно полегшують пошук, бо доводиться відшукати слово не у всьому словниковому складі, а в рамках невеликої його частини - синонімічного ряду чи лексично-семантичної групи, на яку орієнтується ситуація, логічна зв’язність та асоціативність мислення.

        В українській мові, як і в інших, є різні групи слів за значенням. Найбільші з них за обсягом - синоніми, антоніми та пароніми, що виступають водночас і основою найвиразніших стилістичних засобів.

        Кожній людині, яка прагне просто, чітко і дохідливо сформулювати думку, слід постійно вчитися розрізняти відтінки в значеннях слів, правильно вживати їх в усній і писемній мові. Свідоме і стилістично точне слововживання - надійний помічник в оволодінні скарбами рідної мови і показник рівня культури.

Особливості антонімії в німецькій мові

Автор даної роботи

студентка 326 групи

факультету іноземної філології

МНУ ім. В.О. Сухомлинського

Щередіна Юлія

Мова має багатий словниковий запас, що ми використовуємо, коли описуємо свої почуття, предмети і навколишні явища світу, викладаємо свої вимоги і намагаємося щось довести. Для цього у мові ми використовуємо антоніми, що є лексичним способам вираження категорії “протилежності” у мові.

В мові вся лексика систематична, і антонімія є одним з найважливіших проявів системних відносин у мові і мисленні. Слова і їхні значення існують не окремо один від одного, вони з'єднуються в нашій свідомості в різні групи, причому підставою для угруповання служить подібність або пряма протилежність за подібним значенням.

Антонімія – яскравий показник системності лексики, що упорядковується в різних напрямках відносинами протилежності слів по їхніх семантичних властивостях. Антонімія містить у собі слова, що позначають протилежні полюси однієї якості, контрастні явища і предмети. І в міру збільшення ступеня абстрактності найменування, і, у зв'язку, з виникаючою необхідністю оцінювати ті або інші предмети і явища, розширюються можливості протиставлення використуваваних для позначення слів і насамперед стає виникнення регулярних антонімічних відносин між ними.

Важливо підкреслити, що антонімія являє собою одну з мовних універсалій: вона характерна всім мовам (українській: добре – погано, італійській: pace – querra (світ – війна), англійській: day – night, німецькій: lang – kurz, турецькій: olumlu – menfi (позитивний – негативний), іспанський: pobre – rico (бідний – багатий) і так далі. В наслідок цього, потрібно сказати, що проблемою антонімії в різні роки займалися такі учені лінгвісти, наукові роботи яких і складають методологічну основу нашого дослідження, Л.A. Новиков, Э.И. Родичева, В.Н. Комісарів, А.А. Киреев, И.О. Грицкой, А.А. Уфимцева і т.д.

Таким чином, об’єктом дослідження являється процес вивчення антонімічних явищ в німецькій та українській мовах.

Антонімія німецької і української мов

Автор даної роботи

студентка 326 групи

факультету іноземної філології

МНУ ім. В.О. Сухомлинського

Бабенко Ірина

Існування антонімів у мові обумовлено характером нашого сприйняття дійсності у всій її суперечливій складності, в єдності і боротьбі протилежностей. Тому контрастні слова, як і позначені ними поняття, не тільки протиставлені, але і тісно пов'язані між собою. І все ж антонімія - явище, насамперед лексичне. Так, наприклад, акад. М. М. Покровський ще на зорі розвитку науки про значення писав, що слова та їх значення живуть не окремої один від одного життям, але з'єднуються (в нашій душі), незалежно від нашої свідомості, в різні групи, причому підставою для угруповання служить подібність або пряма протилежність за основним значенням .

Організовуючи і «оформлюючи» найважливіші фрагменти мовної системи, антоніми утворюють цілі парадигми якісних слів (миршавий, худий, сухорлявий, нормальний, вгодований, повний, товстий, огрядний, жирний ...) і використовуються як найважливіші координаційні поняття при вираженні просторових та інших відносин. Такі, наприклад, прислівники типу вперед-назад; вліво-вправо, вгору-вниз, позначають напрямок руху від певної точки.

Антонімічні слова не тільки утворюють «власні» мікросистеми, але і включаються в якості однієї з основних координат у загальну схему тематичної (понятійної) класифікації лексики, вступаючи у тісний органічний зв'язок із синонімами й іншими словами тієї ж тематичної групи.

Антонімічність по-різному виражається в мові. Деякі мовознавці (Л.А. Булаховський, В. Шмідт) вважають антонімами лише слова з різною основою (як, наприклад, stark-schwach). Інші лінгвісти (А. А. Реформатський, К. А. Левковська, Т. Шиппан, В. Флайшер, М. Д. Степанова, І. І. Чернишова, В. М. Зав'ялова) відносять до них, як видається справедливим, і лексичні одиниці, у яких значення протилежності реалізується за допомогою словотворчих засобів, як наприклад, klar-unklar, Dank-Undank, Erfolg-Mißerfolg, vitaminreich - vitaminarm, gedankenarm - gedankenreich, geschmackvoll-geschmacklos, inhaltsvoll-inhaltsleer і т. д.

СИНОНІМІЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ТА НІМЕЦЬКІЙ МОВАХ

Автор даної роботи

студентка 326 групи

факультету іноземної філології

МНУ ім. В.О. Сухомлинського

Максимчук Олеся

Лексика мови постійно збагачується. В процесі мовного спілкування одне й те ж саме поняття характеризується з різних сторін, виділяються нові його ознаки. Це приводить до утворення нових слів. У лексемах може відбиватися ставлення мовців до предметів реального світу, їхні емоції та волевиявлення. Між словами, що позначають одне розгалужене поняття чи його компоненти або різні відтінки й оцінки, встановлюються близькі зв'язки, їх називають синонімічними, а слова — синонімами.

У мові постійно діє закон економії мовних засобів. Тому витворюючи або запозичуючи нові слова й вирази, мова намагається за цим законом диференціювати їх, тобто розрізнювати за значенням, відтінками значень, функціями так, щоб не було абсолютно однакових мовних одиниць.

Німецька мова за свою довгу історію виробила надзвичайно розвинену синоніміку, здатну задовольнити найрізноманітніші потреби мовного загалу в тому, щоб найменувати, передавати те чи інше поняття з усіма його найтоншими відтінками й виразити всю гаму пов'язаних із ним емоційно –експресивних та оцінних нюансів.

Розмовна німецька та українська лексика

Автор даної роботи

студент 326 групи

факультету іноземної філології

МНУ ім. В.О. Сухомлинськго

Дем'яненко Владислав

Антропоцентризм як уявлення про те, що людина є центр і вища мета світобудови, завойовує все більш міцні позиції як провідного принципу в різних галузях наукових досліджень. Стосовно філології ця тенденція виражається в зверненні інтересів сучасних дослідників до живої розмовної мови, до дискурсу в його щоденному,побутовому виразі. Експресивність, образність, жвавість, рухливість складу, деяка соціальна кодування - всі ці якості розмовного шару сучасної лексики привертали і привертають багато вчених, серед яких необхідно назвати імена Г. Еман, В.Д. Девкін,  Б.А. Ларіна, Т.Г. Нікітіної, Г.В. Бикової та інших.

В даний час не можна сказати, що питання виділення,  класифікації,дослідження і «регулювання» споживання в дискурсі зниженої лексики відноситься тільки до лінгвістичної проблематики. Цією проблемою займаються такі науки, як психологія, соціологія, педагогіка, група юридичних наук, а також, як показав досвід останніх років, цим питанням займаються навіть парламентів різних країн.

Особливості синонімії німецької та української мов

Автор даної роботи

студентка 326 групи

факультету іноземної філології

МНУ ім. В.О. Сухомлинського

Жук Валарія

Синоніми (гр. synonymos – однойменний) – слова, близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають те саме поняття.

Синонімія – повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів; подібність слів, морфем, фразеологічних одиниць за значенням при відмінності їх звукової форми. Синоніміка – сукупність синонімів певної мови; розділ лексикології, що вивчає синоніми. Синоніми відрізняються відтінками значень або стилістичним забарвленням чи обома цими ознаками.

Сукупність одиниць мови, співвідносних між собою при позначенні тих самих явищ, предметів, ознак, дій, називається синонімічним рядом.